Культурно нацiональне вiдродження. Братський рух

Отже, релігійне життя в Україні в XVI ст. відзначається надзвичайною складністю. Це зумовлювалось, насамперед, зовнішніми обставинами, суспільно-політичними та соціальними процесами, становищем всередині церкви та міжнародними відносинами. Український народ в цей період перебував під іноземною владою: частина - під владою Польщі, а частина - під владою Литви, після 1569 р. - під владою Речі Посполитої. Православна церква в Україні перебувала в скрутному становищі. Адже покровителька православ'я в східнослов'янських землях константинопольська патріархія сама втратила захист і підтримку правителів Візантійської імперії, оскільки турки в 1453 р. взяли Константинополь. Християнство в мусульманській Туреччині вважалося другорядною релігією.

Перехід переважної більшості українських земель під владу католицької Польщі загострив питання щодо існування православної церкви. Всі згадані раніше процеси відбувалися і в другій половині XVI ст., набравши більш гострих форм. Так, у 1583 р. король Стефан Баторій розпорядився відібрати землю в усіх полоцьких православних церков і монастирів і передати її єзуїтам. А наступного року у Львові за наказом архієпископа католики напали на православні храми й монастирі, вигнали з них священників і заборонили відправляти служіння. Такі випадки не були поодинокими. Королі, як правило, призначали на вищі церковні посади світських людей. На захист православної церкви стали деякі українські магнати, такі як Григорій Ходкевич, Констянтин Острозький та інші. Але ці поодинокі українські патріоти не могли самі врятувати українську церкву, оскільки більшість магнатів і шляхти, прагнучи посад і багатства, переходили в католицьку віру. Православна церква за рівнем освіти поступалася католицькій церкві. Вона культурно зубожіла, її література обмежувалася церковно-богослужебними книгами. Той, хто прагнув здобути високу освіту в західноєвропейських університетах та прилучитися до високої культури, мусив звертатися до латинських книг і переходити (назовсім чи тимчасово) в католицтво.



Рятівним засобом для православ'я в Речі Посполитій було утворення церковних братств. Перші церковні братства українські православні міщани, торговці й ремісники утворили ще в другій половині XV ст., але поширення вони набули через століття. Спочатку братства надавали матеріальну допомогу храмам, підтримували дисципліну в церкві, опікували сиріт і старців. Відтак вони почали впливати на обрання священників, єпископів. Братства існували в кожному місті й містечку Галичини, Волині, Поділя, Київщини. Важливим кроком для розвитку братств був вступ Війська Запорозького до Київського братства. Початок відносин братства із запорожцями, ймовірно поклав Йосип Курцевич, настоятель монастиря у Терехтемирові - місті, де розміщувалися козацький шпиталь, арсенал і скарбниця. Козацтво було суто православним і представляло широкі маси. Це була сила, здатна допомогти матеріально й збройно. Важко переоцінити значення зв'язків братського руху з козаками. Діячі братського руху сприяли формуванню сприйнятих козацтвом ідейних засад національно-політичного відродження, в той же час створювані козацтвом українські політичні структури забезпечували умови для розгортання братського руху, відкривали перед ними нові горизонти.

На початку XVII ст. центр церковної та культурної діяльності на Україні переміщується на схід. Оскільки Львівське братство почало занепадати, тому що українські міщани більше не в змозі були підтримувати його, терплячи все більші утиски з боку католицької церкви та польського уряду. В той час знову Київ, що все густіше заселявся й багатшав, підносився як центр українського православ'я. В 1615 р. знать, міщани та духовенство Києва заснували при Богоявленській церкві братство. Київське братство діяло особливо активно. Як уже згадувалося, до нього в 1620 р. вступило Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, що підсилило його авторитет. Це братство брало участь у відновленні діяльності православної церкви на Україні, виступало за визволення України і воз'єднання її з Росією, підтримувало зв'язки з Москвою. У 1615 р. відкривається і Київська братська школа, у якій заснували друкарню й паперову фабрику. У 1632 р. братська школа об'єднується з Лаврською школою, заснованою П. Могилою, в один навчальний заклад - Києво-Могилянську колегія. Києво-Могилянська колегія була справжнім вогнищем освіти, науки, культури та громадської думки в той період на Україні. Без сумніву, всі ці зміни великою мірою були результатом діяльності братств. Проте мали вони також і вади. Вічною проблемою була нестача фінансових засобів. Незважаючи на повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого опору і їхні взаємозв'зки були спорадичними. Діяльність братств характеризується непослідовністю, оскільки навіть провідне Львівське братство залежало від кількох окремих людей. Виникали суперечки про те, чи мають право братства втручатися у справи церкви. Як і належало сподіватися, між ними і єпископами спалахували конфлікти за контроль над маєтностями якогось багатого монастиря, або мали місце суперечки між єпископом та міщанами навколо того, як тлумачити Біблію. Проте ці вади не мають великого значення, адже діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно ефективною.

Українська культура зазнала значних впливів європейських культурних процесів, пов'язаних з добою Відродження. Після тривалого періоду занепаду розвиток культури в Україні набуває характеру національного відродження. Після певної паузи в поступальному розвитку культури, своєрідного інтелектуального та культурного застою, розпочинається переорієнтація на західну цивілізацію, активне засвоєння на грунті києво-руської духовності, надбань західноєвропейської культури. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали: 1) відхід від візантійських зразків та канонів; 2) поширення ідей гуманізму та реформації; 3) поява нових форм самовираження і мистецьких стилів; 4) посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу; 5) індивідуалізація творчості.

Позитивне зрушення в культурі, праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності в політичній та правовій культурі, зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духовній зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий грунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.


5707978650854393.html
5708084598198222.html
    PR.RU™